8 клас Фізична культура

 Постав курсор на текст

Переглянути правила Футбол     Переглянути правила Баскетбол         Переглянути правила Волейбол 

 

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

для перевірки теоретичних знань з Модуля «Футбол»

1 варіант

1. Яка країна вважається батьківщиною футболу?

а) Іспанія

б) Голландія

в) Англія

2.Коли київське «Динамо» стали чемпіонами Європи?

а) 1960 рік

б) 1986 рік

в) 1975 рік

3.Чи обов’язково футбольний майданчик повинне мати трав’яний покрив?

а) так

б) бажано

в) ні, але майданчик повинен бути рівним, без будь яких ям

4.Якщо гравець ненавмисно перетинає одну з обмежувальних ліній поля, чи вважається, що він залишив поле без дозволу арбітра?

а) так

б) ні

5. Чи дозволяється воротарю вкидати м’яча через бокову лінію?

а) так

б) ні

6.Чи може гравець без дозволу арбітра залишити межі футбольного майданчика?

а) так

б) ні

7.Чи може капітан команди видалити з поля свого партнера за серйозний недисциплінований вчинок?

а) так

б) ні

8.Чи зараховується гол, якщо м’яч був забитий у ворота команди суперника безпосередньо з початкового удару?

а) так

б) ні

9.Якщо м’яч після вільного удару торкається іншого гравця і влітає  у ворота, чи слід зараховувати гол?

а) так

б) ні

10. Якщо гравець, що пробиває пенальті, відкидає п’ятою м’яч своєму партнеру, що забиває його у ворота, чи зараховується гол?

а) так

б) ні

11.  Чи зараховується м’яч, безпосередньо забитий з кутового удару?

а) так

б) ні

12. Що таке тактика гри?

а) взаємодія всіх гравців у досягненні командних цілей

б) виконання частини завдань кількома гравцями - партнерами

в) продумане застосування технічно виконаних ігрових прийомів

  кожна правильна відповідь дорівнюється оцінки в 1 бал

 

 

 

Визначні спортивні досягнення олімпійців?

До історії олімпійського спорту золотом дивовижних перемог вписано імена багатьох спортсменів. Але й у цій славетній шерензі виділяються ті, чиї разючі досягнення становлять гордість олімпійського спорту, якими пишаються їхні країни та увесь олімпійський рух.

Лариса Латиніна (Україна) — володарка найбільшої в історії спорту колекції з 18 олімпійських нагород (спортивна гімнастика), половина з яких — найвищої проби (1956—1964).

Джессі Оуенс (США) — чотириразовий олімпійський чемпіон (в бігу на 100 м, 200 м, естафетному бігу 4 х 100 м та стрибку в довжину) (1936). 25 травня 1935р.

протягом години він встановив п'ять світових рекордів, один з яких — у стрибку в

довжину — залишався неперевершеним протягом чверті століття.

Б'єрн Делі (Норвегія) — володар найбільшої кількості олімпійських нагород з лижних гонок — 12 медалей (8 — золотих, 4 — срібних) (1992—1998).

Сергій Бубка (Україна) — олімпійський чемпіон (1988), 35-разовий рекордсмен світу, шестиразовий чемпіон світу, кавалер Олімпійського ордена, визнаний кращим спортсменом світу (1997).

Яна Клочкова (Україна) — чотириразова олімпійська чемпіонка (2000, 2004), багаторазова чемпіонка світу з плавання. Перша спорт­сменка в плаванні, яка виборола золоті нагороди два рази поспіль на тих самих дистанціях — 200 та 400 м комплексним плаванням.

Пааво Нурмі (Фінляндія) — дев'ятиразовий чемпіон (1920—1928) у стаєрському бігу, кросі та бігу з перешкодами. Володар найбільшої кількості олімпійських нагород з легкої атлетики — 12 медалей (9 — золотих, 3 — срібні).

Лідія Скоблікова (СРСР, Росія) — володарка найбільшої кількості золотих олімпійських медалей — 6 — у 

Чесна гра в спорті — це дещо більше, аніж просте дотримання правил. Ігри та змагання дають нагоду досягти — разом із суперниками -досконалості. Шахраїв до гри не допускають. Сучасні вимоги до чесної гри у спорті базуються на особистій самооцінці та любові до гри.

Коли я чесно граю, то:

·дотримуюсь правил;

 поважаю суддів та сприймаю їхні рішення;

 поважаю суперників;

 даю кожному рівний шанс для досягнення результатів;

 сам постійно контролюю свої дії.

«Фейр Плей» — кодекс спортивної честі. У перекладі з англійської цей вираз означає «чесна гра». «Фейр Плей» — це збірка правил, яких дотримуються спортсмени, тренери, вболівальники та всі, хто пов'язаний зі спортом.

Для заохочення лицарської поведінки спортсменів використовують різні нагороди. Одна з них — «Трофей П'єра де Кубертена за благородний вчинок». Щорічно цей трофей виборює спортсмен за приклад чесної гри — незалежно від того, відомий цей спортсмен чи ні, любитель чи професіонал та який у спортсмена вік. Тобто цю нагороду може отримати кожен. Тільки вчинок повинен бути здійснений згідно зі справедливими законами спорту та з гуманних спонукань.

швидкісному бігу на ковзанах (1960—1964). У 1964 р. виборола медалі найвищого ґатунку на всіх 4 дистанціях.

Карлтон Льюїс (США) — володар 9 золотих та 1 срібної медалі на Олімпійських іграх 1984—1996 рр. в бігу на 100 м, 200 м, естафетному бігу 4 х 100 м і чотири рази поспіль у стрибку в довжину.

Марк Спітц (США) — володар найбільшої кількості золотих медалей на Іграх Олімпіад з плавання — 11 медалей (9 — золотих) (1968, 1972).

Борис Шахлін (Україна) — володар 13 олімпійських нагород зі спортивної гімнастики (7 — золоті). Він сходив на найвищу сходинку п'єдесталу пошани на Іграх трьох Олімпіад (1956-1964)

Основні цінності олімпізму.

 врівноваженість якостей тіла, волі, розуму;

поєднання спорту з культурою та освітою;

дотримання способу життя, який ґрунтується на радощах, здобутих власними зусиллями;

поважання загальних основних етичних засад;

 гармонійний розвиток людини;

сприяння утвердженню мирного суспільства;

поважання людської гідності;

 розбудова мирного, кращого світу завдяки вихованню молоді засобами спорту;

заняття спортом без будь-яких дискримінацій;

взаєморозуміння в дусі дружби і чесної гри.

Історія Олімпійських ігор налічує проведення 28 Ігор Олімпіад і 19 зимових Олімпійських ігор.

Найближчі ігри відбудуться у 2006 рои в Туріні (Італія) — там стартує XX зимова Олімпіада, а слідом в 2008 році — XXIX Ігри Олімпіади в Пекіні (Китай).

Міжнародні слортивні федерації. Кожним видом спорту на Олімпійських іграх керує Міжнародна спортивна федерація (МСФ). Федерації встановлюють і контролюють правила у своїх видах спорту. Кожна МСФ є самостійною та незалежною. МОК надає право проведення змагань з видів спорту в програмах Ігор Олімпіад 28 міжнародним федераціям, а в програмах зимових Олімпійських ігор — семи.

Міжнародні спортивні федерації:

 забезпечують розвиток своїх видів спорту в усьому світі;

 встановлюють критерії добирання учасників Олімпійських ігор;

здійснюють нагляд за технічним контролем і керівництвом своїми видами спорту на Олімпійських іграх;

забезпечують технічну допомогу програмам олімпійської солідарності.

Перші міжнародні спортивні федерації були організовані ще у XIX столітті до створення МОК. Наприклад, Міжнародна федерація гімнастики (1881р.), Міжнародний союз ковзанярів та Міжнародний союз веслярських товариств
(1892 р.)

Національні олімпійські комітети

Кожна країна, яка бере участь у Олімпійських іграх, має Національний олімпійський комітет (НОК). Кожен НОК розвиває і захищає олімпійський рух у своїй країні:

 пропагує основні принципи олімпізму засобами освіти,

національних олімпійських академій, культурних програм тощо;

заохочує розвиток спорту на всіх рівнях;

вживає запобіжні заходи щодо проявів будь-яких форм шахрайства, дискримінації та насильства в спорті;

запобігає вживанню речовин і здійсненню процедур, заборонених Всесвітньою Антидопінговою Агенцією (ВАДА);

представляє свої країни на Олімпійських іграх.

Національні олімпійські комітети утворюють п'ять континентальних асоціацій:

Асоціація європейських олімпійських комітетів;

Асоціація національних олімпійських комітетів Африки;

Олімпійська рада Азії;

Панамериканська спортивна організація — Північна і Південна Америка;

Національні олімпійські комітети Океанії. 202 НОК представляли свої країни на Олімпійських іграх 2004 року в Афінах: Європа — 48, Азія — 45, Америка — 42, Африка — 53, Австралія та Океанія — 14.

Олімпійська солідарність.

Мета Олімпійської солідарності полягає в організації допомоги національним олімпійським комітетам, які визнані МОК, зокрема тим, що мають найбільшу потребу в ній. Ця допомога набуває форми програм, які розробляються МОКом спільно з НОКами:

підготовка НОК до Олімпійських ігор та участі в них;

олімпійські стипендії для атлетів і тренерів;

підтримка командних видів спорту;

 розвиток молоді;

підготовка до регіональних і континентальних ігор;

розвиток національної системи підготовки;

розвиток напрямів спортивної медицини, збереження навколишнього середовища, масового спорту;

проведення культурних, освітніх та наукових заходів у сфері олімпійського спорту.

Види спорту Ігор Олімпіад. Сьогодні олімпійська спортивна програма налічує 37 видів спорту і понад 300 видів змагань. Жінки беруть участь у 34 видах спорту та у 124 видах змагань.

Види спорту зимових Олімпійських ігор. У тих країнах нашої планети, де низькі температури перетворюють воду на кригу, а дощ — на сніг, популярними є такі зимові види спорту, як ковзанярський, лижний та санний спорт.

Перші Олімпійські ігри, де проходили змагання з цих видів спорту, відбулися в 1924 році в Шамоні (Франція).

Відтоді зимові Олімпійські ігри проводяться раз на чотири роки. Нині на цих Іграх відбувається 82 змагання з 15 видів спорту: біатлон, бобслей, хокей на льоду, санний спорт, швидкісний біг на ковзанах, шорт-трек, фігурне катання, лижний спорт (перегони, гірськолижний), стрибки на лижах з трампліна, лижне двоборство, сноубординг, фрістайл, скелетон, керлінг.

Правила загартування холодовими та тепловими процедурами.

Добираючи процедури для загартовування, слід спиратися на два основні принципи:

усі гартувальні процедури засновані на попе­ремінному впливі тепла й холоду; сутність фізіологічної адаптації, що відбувається під час загартовування, полягає у пристосуванні організму до частих змін температури навко­лишнього середовища;

загартовування, як і будь-яка інша фізіологіч­на адаптація,— процес досить повільний, що складається з декількох послідовних стадій; скоротити час на проходження кожної стадії або «пропустити» будь-яку з них неможливо, організм буде неспроможним упоратися з но­вими навантаженнями, і людина занедужає на­віть не через те, що мала справу з незнайомими збудниками, а тільки тому, що через нетерпін­ня вичерпала свої резервні можливості.

Ніколи не слід змушувати дитину робити те, що викликає в неї сильні негативні емоції. За­гартовування — це фізіологічна адаптація, що здебільшого залежить не від бажання, а від мож­ливостей дитячого організму; вона не відбувається миттєво, кожна її стадія має пройти від почат­ку до кінця, лише за цих умов можна очікувати на стабільні результати.

Не потрібно порушувати послідовності в проце­сі загартовування або ігнорувати жодний з етапів, адже це може призвести до психоемоційного на­пруження і навіть може викликати стійку відразу до процедур. Будь-яка адаптація, у тому числі й загартовування, потребує додаткових ресурсів. У цей період організму необхідні вітаміни. Улітку й восени проблем із цим немає — багато свіжої го­родини, ягід і фруктів, а взимку необхідно потур­

буватися про те, щоб дитина отримувала в достат­ній кількості апельсини, банани, яблука тощо.

Якщо дитина, незважаючи на загартовування, занедужала, це лише означає, що її імунітет ще не готовий до цього. Доведеться починати все спочат­ку після її повного одужання і, можливо, робити це неодноразово. До речі, кожного наступного разу буде легше: адже цей шлях відомий, принаймні його частина.

Не слід уважати, що після тривалого проведен­ня гартувальних процедур справу завершено і ро­бити вже нічого не потрібно. Фізіологічна адап­тація є досить рухливою, тому, досягши певної форми, її потрібно безупинно підтримувати.

Займаючись загартовуванням, не слід улашто­вувати змагання із рідними, сусідами й знайоми­ми. Не варто перейматися тим, що іншим дітям щось краще вдається,— кожна дитина має індиві­дуальні можливості та рівень здоров'я.

Значення занять фізичною культурою та спортом для підтримання розумової працездатності.

Під час занять спортом та виконанням фізичних вправ в організмі людини відбувається безліч процесів, вивчення яких здійснює спортивна медицина, яка займається не лише визначенням стану здоров’я, фізичного розвитку та функціонального стану систем організму людини в процесі занять фізичною культурою, а й розглядає результати впливу фізичного фактору на розумову діяльність людини.

            Проблема вивчення оптимізації розумової працездатності, як безпосередньо під час трудової діяльності так і в інші періоди, має надзвичайно важливе значення для профілактики негативних відхилень в здоров’ї людей та їх можливості виконувати свої службові обов’язки у відповідному режимі.

            Вивченню впливу фізичних навантажень на розумову працездатність присвячено достатню кількість робіт, в яких робиться висновок, що розумова працездатність суттєво залежить від рухової активності індивіда. Недостатня кількість фізичних навантажень та методично невірне їх застосування можуть негативно впливати на розумову діяльність людини, в той час як систематичні заняття фізичними вправами підвищує концентрацію, лабільність і динамічність нервових процесів, що зумовлює ефективний вплив на розумову діяльність.

            В процесі досліджень було також з’ясовано, що фізичні навантаження здійснюють неабиякий вплив на увагу та пам’ять, при цьому, варто зазначити, що рівень довільної уваги значно покращується  відразу після застосування фізичного фактора, також значно покращується і рівень оперативної пам’яті при чому рівень та ступінь фізичного навантаження не має значення, рівень короткочасної зорової пам’яті покращується у відношенні до об’єму інформації, що відтворюється, а рівень короткострокової слухової пам’яті залежить від характеру навантажень, що застосовуються.

            Отже, можна зробити висновок, що систематичне заняття фізичними вправами здійснює в цілому неабиякий  позитивний вплив на особливості уваги та процеси пам’яті, маючи при цьому на меті  стійке збереження розумової працездатності осіб, які займаються розумовою діяльністю.

            На перший погляд факт позитивного впливу фізичних вправ на розумову працездатність є безспірним, проте існує і ряд недоліків у врегулювання даного фактору.

            По - перше, майже відсутні положення в яких вивчалися б питання пов’язані зі складанням індивідуальних програм фізичних навантажень  для різних категорій людей з диференціацією за ступенем навантажень заняття розумовою діяльністю. У даному випадку доцільним було б здійснювати таку диференціацію і за рівнем фізичної підготовленості осіб, і за статтю, і за віком та за вихідним рівнем максимальної фізичної працездатності, що дало б змогу чітко формувати програму фізичних навантажень для кожної особистості.

            По-друге, також не існує чіткого врегулювання часу, інтенсивності та тривалості фізичного фактору.

            І нарешті,  відсутня методика застосування різноманітних засобів в процесі фізичного навантаження від якого і залежить рівень розумової працездатності.

      Для вирішення даних питань теоретичного аспекту буде недостатньо - ці питання потребують і практичного рішення.

            Серед основних чинників, що сприяли б підвищенню якості розумової активності особливої уваги сьогодні потребують: збільшення можливості природного фізичного розвитку, рухової активності, покращення ефективності організації і методики проведення занять з фізичної культури.

Основи методики розвитку сили, витривалості, гнучкості, швидкісно-силових якостей, спритності.

Однією з основних завдань, що вирішуються у процесі фізичного виховання, є забезпечення оптимального розвитку фізичних якостей. Фізичними якостями прийнято називати вроджені морфофункціональні якості, завдяки яким можлива фізична активність і доцільна рухова діяльність людини. До основних фізичних якостей відносять силу, швидкість, витривалість, гнучкість, спритність.

Сила - здатність долати зовнішній опір або протидіяти йому за допомогою м'язових напружень. Розвиток сили супроводжується потовщенням і зростанням м'язових волокон.

Засобами розвитку сили є фізичні вправи з підвищеним обтяженням (опором): вправи з вагою зовнішніх предметів (гирі, розбірні гантелі, штанга з набором дисків різної ваги, вага партнера і т. д.); вправи з подоланням власної ваги тіла (підтягування у висі, віджимання в упорі, утримання рівноваги в упорі, у висі і т. д.); вправи з використанням спортивних тренажерів; вправи з використанням зовнішнього середовища (біг і стрибки по пухкому піску, біг і стрибки в гору, біг проти вітру і т. д.); вправи з використанням опору пружних предметів (еспандери, гумові джгути, фитомячи і т. д.).

Силові вправи в окремому занятті можуть займати всю основну частину, якщо виховання сили є головним завданням навчального заняття. В інших випадках силові вправи виконуються в кінці основної частини заняття, але після вправ на витривалість. Силові вправи добре поєднуються з вправами на розтягування і розслаблення. Величину обтяження зазвичай дозують вагою обтяження, кількістю повторень в одному підході, кількістю підходів (серій).

Для розвитку сили застосовують різні методи.

Метод максимальних зусиль (виконання вправ з граничними і околопредельными обтяженнями. При одному підході виконується 1-3 повторення, 5-6 підходів з відпочинком 4-8 хв. Даний метод пов'язаний з розвитком "вибухової сили", вдосконаленням міжм'язової і внутрішньом'язової координації. У тренуванні початківців не використовується.

Метод динамічних зусиль сприяє створенню максимального силового напруги за допомогою роботи з непредельным обтяженням з максимальною швидкістю. Це забезпечується застосуванням малих і середніх обтяжень. Виконується 3-6 серій по 15-20 повторень, відпочинок 2-4 хв. Даний метод сприяє розвитку швидкісно-силових якостей.

Метод повторних (ненасичених) зусиль передбачає використання неграничних обтяжень з граничним числом повторень ("до відмови"). Вага непредельного обтяження підбирається з урахуванням підготовленості займається. Зазвичай це виконання вправ з обтяженням 30-70% від максимального, 3-6 серій по 4-12 повторень, відпочинок 2-4 хв. Серійні повторення такої роботи з непредельным обтяженням сприяють сильної активізації обмінно-трофічних (харчових) процесів в м'язовій та інших системах організму, сприяють підвищенню загального рівня функціональних можливостей систем і органів, ефективного нарощування м'язової маси.

Метод кругового тренування забезпечує комплексний вплив на різні м'язові групи. Вправи проводяться по "станціях" і підбираються таким чином, що кожна наступна серія включала б в роботу нову групу м'язів.

Швидкість - це комплекс функціональних властивостей організму, що визначають швидкісні характеристики рухів, а також рухової реакції. Засобами розвитку швидкості є змагальні спеціальні вправи, що виконуються з максимальною швидкістю, швидкісно-силові вправи, рухливі та спортивні ігри.

Вправи виконують повторно в максимально швидкому темпі в полегшених або ускладнених умовах. Тривалість виконання вправи невелика.

Витривалість - це здатність протистояти фізичному стомленню в процесі м'язової діяльності. Розрізняють два види витривалості: загальну і спеціальну.

Загальна витривалість - здатність виконувати роботу з невисокою інтенсивністю протягом тривалого часу за рахунок аеробних джерел енергозабезпечення. Засобами розвитку загальної (аеробної) витривалості є вправи, що викликають максимальну продуктивність серцево-судинної і дихальної систем. У практиці фізичного виховання застосовують найрізноманітніші за формою фізичні вправи циклічного і ациклічного характеру: тривалий біг, біг по пересіченій місцевості, біг на лижах, біг на ковзанах, їзда на велосипеді, плавання, ігри та ігрові вправи та ін Основними методами розвитку загальної витривалості є: 1) рівномірний метод з помірною та змінною інтенсивністю навантажень; 2) повторний метод; 3) метод кругового тренування; 4) ігровий і змагальний методи.

Спеціальна витривалість - це здатність ефективно виконувати роботу певної трудової чи спортивної діяльності. Засобом розвитку спеціальної витривалості (швидкісної, силової, координаційної, швидкісно-силової і т. д.) є спеціально-підготовчі вправи, максимально наближені до змагальним вправ за формою, структурі та особливостям впливу на функціональні системи організму, власне змагальні вправи і общеподготовительные кошти.

Рівень розвитку витривалості найбільше впливає на фізичний стан людини. Тому тест на витривалість включений в перелік тестових випробувань в школах, училищах, технікумах, вузах і армії.

Гнучкість - здатність виконувати вправи з великою амплітудою. Гнучкість залежить від еластичності м'язів, зв'язок, суглобових сумок; вона пов'язана з фактором спадковості, на неї впливають вік, регулярні заняття фізичними вправами.

Для розвитку гнучкості застосовують вправи на розтягування м'язів, м'язових сухожиль і суглобових зв'язок з поступово зростаючою амплітудою. Серед вправ на розтягування розрізняють активні, пасивні та статичні.

Активні рухи з повною амплітудою (махи руками і ногами, ривки, нахили і обертальні рухи тулубом) можна виконувати без предметів і з предметами (гімнастичні палиці, обручі, м'ячі тощо).

Пасивні вправи на гнучкість включають: рухи, що виконуються з допомогою партнера; рухи, що виконуються з обтяженнями; рухи, що виконуються з допомогою гумового еспандера або амортизатора; пасивні руху з використанням власної сили (притягування тулуба до ніг, згинання кисті однієї руки іншою рукою тощо).

Статичні вправи, що виконуються з допомогою партнера, власної ваги тіла або сили, вимагають збереження нерухомого положення з граничною амплітудою протягом певного часу (6-9). Після цього слід розслаблення, а потім повторення вправи.

Вправи для розвитку гнучкості рекомендується проводити шляхом активного виконання рухів з поступово зростаючою амплітудою, використання пружних "самозахоплень", погойдувань, махових рухів.

Основні правила застосування вправ в розтягуванні: не допускаються больові відчуття, руху виконуються в повільному темпі, поступово збільшуються їх амплітуда і ступінь застосування сили партнера.

Спритність - здатність швидко, точно, економно вирішувати рухові завдання. Основним засобом виховання спритності є фізичні вправи підвищеної координаційної складності та містять елементи новизни. Складність фізичних вправ можна збільшити за рахунок зміни просторових, часових і динамічних параметрів, а також за рахунок зовнішніх умов, змінюючи порядок розташування снарядів, їх вага, висоту; змінюючи площу опори або збільшуючи її рухливість у вправах на рівновагу тощо; комбінуючи рухові навички; поєднуючи ходьбу зі стрибками, біг і ловлю предметів; виконуючи вправи за сигналом або за обмежений час.

Вправи, спрямовані на розвиток спритності, ефективні до тих пір, поки вони не будуть виконуватися автоматично. Потім вони втрачають свою цінність, так як будь-які освоєні до навику і виконуються в одних і тих же постійних умовах рухові дії не стимулюють подальший розвиток спритності.

Таким чином, розвитку спритності сприяють систематичне розучування нових ускладнених рухів, застосування вправ, що вимагають миттєвої перебудови рухової діяльності: спортивні, рухливі ігри, єдиноборства.

Додаткові теоретичні питання

Організація та проведення змагань з учнями молодших класів.

Вправи професійно-відновлювальної спрямованості.

Олімпійська філософія та здоровий спосіб життя.

Олімпізм – життєва філософія, що звеличує та об'єднує

 в гармонійне ціле тіло, волю та розум.

Основні цінності олімпізму:

·         врівноваженість якостей тіла, волі, розуму;

·         поєднання спорту з культурою та освітою;

·         дотримання способу життя, який ґрунтується на радощах, здобутих власними зусиллями;

·         поважання загальних основних етичних засад;

·         гармонійний розвиток людини;

·         сприяння утвердженню мирного суспільства;

·         поважання людської гідності;

·         розбудова мирного, кращого світу завдяки вихованню молоді засобами спорту;

·         заняття спортом без будь-яких дискримінацій;

·         взаєморозуміння в дусі дружби і чесної гри.

Історія Олімпійських ігор налічує проведення 28 Ігор Олімпіад і 19 зимових Олімпійських ігор.

Найближчі ігри відбудуться у 2006 рои в Туріні (Італія) — там стартує XX зимова Олімпіада, а слідом в 2008 році — XXIX Ігри Олімпіади в Пекіні (Китай).

Міжнародні слортивні федерації. Кожним видом спорту на Олімпійських іграх керує Міжнародна спортивна федерація (МСФ). Федерації встановлюють і контролюють правила у своїх видах спорту. Кожна МСФ є самостійною та незалежною. МОК надає право проведення змагань з видів спорту в програмах Ігор Олімпіад 28 міжнародним федераціям, а в програмах зимових Олімпійських ігор — семи.

Міжнародні спортивні федерації:

·         забезпечують розвиток своїх видів спорту в усьому світі;

·         сприяють досягненню мети, проголошеної Олімпійською Хартією;

·         встановлюють критерії добирання учасників Олімпійських ігор;

·         здійснюють нагляд за технічним контролем і керівництвом своїми видами спорту на Олімпійських іграх;

·         забезпечують технічну допомогу програмам олімпійської солідарності.

Перші міжнародні спортивні федерації були організовані ще у XIX столітті до створення МОК. Наприклад, Міжнародна федерація гімнастики (1881р.), Міжнародний союз ковзанярів та Міжнародний союз веслярських товариств
(1892 р.)

Національні олімпійські комітети

Кожна країна, яка бере участь у Олімпійських іграх, має Національний олімпійський комітет (НОК). Кожен НОК розвиває і захищає олімпійський рух у своїй країні:

·         пропагує основні принципи олімпізму засобами освіти,

·         національних олімпійських академій, культурних програм тощо;

·         заохочує розвиток спорту на всіх рівнях;

·         вживає запобіжні заходи щодо проявів будь-яких форм шахрайства, дискримінації та насильства в спорті;

·         запобігає вживанню речовин і здійсненню процедур, заборонених Всесвітньою Антидопінговою Агенцією (ВАДА);

·         представляє свої країни на Олімпійських іграх.

Національні олімпійські комітети утворюють п'ять континентальних асоціацій:

·         Асоціація європейських олімпійських комітетів;

·         Асоціація національних олімпійських комітетів Африки;

·         Олімпійська рада Азії;

·         Панамериканська спортивна організація — Північна і Південна Америка;

·         Національні олімпійські комітети Океанії. 202 НОК представляли свої країни на Олімпійських іграх 2004 року в Афінах: Європа — 48, Азія — 45, Америка — 42, Африка — 53, Австралія та Океанія — 14.

Олімпійська солідарність.

Мета Олімпійської солідарності полягає в організації допомоги національним олімпійським комітетам, які визнані МОК, зокрема тим, що мають найбільшу потребу в ній. Ця допомога набуває форми програм, які розробляються МОКом спільно з НОКами:

·         підготовка НОК до Олімпійських ігор та участі в них;

·         олімпійські стипендії для атлетів і тренерів;

·         підтримка командних видів спорту;

·         розвиток молоді;

·         підготовка до регіональних і континентальних ігор;

·         розвиток національної системи підготовки;

·         розвиток напрямів спортивної медицини, збереження навколишнього середовища, масового спорту;

·         проведення культурних, освітніх та наукових заходів у сфері олімпійського спорту.

Види спорту Ігор Олімпіад. Сьогодні олімпійська спортивна програма налічує 37 видів спорту і понад 300 видів змагань. Жінки беруть участь у 34 видах спорту та у 124 видах змагань.

Види спорту зимових Олімпійських ігор. У тих країнах нашої планети, де низькі температури перетворюють воду на кригу, а дощ — на сніг, популярними є такі зимові види спорту, як ковзанярський, лижний та санний спорт.

Перші Олімпійські ігри, де проходили змагання з цих видів спорту, відбулися в 1924 році в Шамоні (Франція).

Відтоді зимові Олімпійські ігри проводяться раз на чотири роки. Нині на цих Іграх відбувається 82 змагання з 15 видів спорту: біатлон, бобслей, хокей на льоду, санний спорт, швидкісний біг на ковзанах, шорт-трек, фігурне катання, лижний спорт (перегони, гірськолижний), стрибки на лижах з трампліна, лижне двоборство, сноубординг, фрістайл, скелетон, керлінг.

Основи методики розвитку сили, витривалості, гнучкості, швидкісно-силових якостей, спритності.

Однією з основних завдань, що вирішуються у процесі фізичного виховання, є забезпечення оптимального розвитку фізичних якостей. Фізичними якостями прийнято називати вроджені морфофункціональні якості, завдяки яким можлива фізична активність і доцільна рухова діяльність людини. До основних фізичних якостей відносять силу, швидкість, витривалість, гнучкість, спритність.

Сила - здатність долати зовнішній опір або протидіяти йому за допомогою м'язових напружень. Розвиток сили супроводжується потовщенням і зростанням м'язових волокон.

Засобами розвитку сили є фізичні вправи з підвищеним обтяженням (опором): вправи з вагою зовнішніх предметів (гирі, розбірні гантелі, штанга з набором дисків різної ваги, вага партнера і т. д.); вправи з подоланням власної ваги тіла (підтягування у висі, віджимання в упорі, утримання рівноваги в упорі, у висі і т. д.); вправи з використанням спортивних тренажерів; вправи з використанням зовнішнього середовища (біг і стрибки по пухкому піску, біг і стрибки в гору, біг проти вітру і т. д.); вправи з використанням опору пружних предметів (еспандери, гумові джгути, фитомячи і т. д.).

Силові вправи в окремому занятті можуть займати всю основну частину, якщо виховання сили є головним завданням навчального заняття. В інших випадках силові вправи виконуються в кінці основної частини заняття, але після вправ на витривалість. Силові вправи добре поєднуються з вправами на розтягування і розслаблення. Величину обтяження зазвичай дозують вагою обтяження, кількістю повторень в одному підході, кількістю підходів (серій).

Для розвитку сили застосовують різні методи.

Метод максимальних зусиль (виконання вправ з граничними і околопредельными обтяженнями. При одному підході виконується 1-3 повторення, 5-6 підходів з відпочинком 4-8 хв. Даний метод пов'язаний з розвитком "вибухової сили", вдосконаленням міжм'язової і внутрішньом'язової координації. У тренуванні початківців не використовується.

Метод динамічних зусиль сприяє створенню максимального силового напруги за допомогою роботи з непредельным обтяженням з максимальною швидкістю. Це забезпечується застосуванням малих і середніх обтяжень. Виконується 3-6 серій по 15-20 повторень, відпочинок 2-4 хв. Даний метод сприяє розвитку швидкісно-силових якостей.

Метод повторних (ненасичених) зусиль передбачає використання неграничних обтяжень з граничним числом повторень ("до відмови"). Вага непредельного обтяження підбирається з урахуванням підготовленості займається. Зазвичай це виконання вправ з обтяженням 30-70% від максимального, 3-6 серій по 4-12 повторень, відпочинок 2-4 хв. Серійні повторення такої роботи з непредельным обтяженням сприяють сильної активізації обмінно-трофічних (харчових) процесів в м'язовій та інших системах організму, сприяють підвищенню загального рівня функціональних можливостей систем і органів, ефективного нарощування м'язової маси.

Метод кругового тренування забезпечує комплексний вплив на різні м'язові групи. Вправи проводяться по "станціях" і підбираються таким чином, що кожна наступна серія включала б в роботу нову групу м'язів.

Швидкість - це комплекс функціональних властивостей організму, що визначають швидкісні характеристики рухів, а також рухової реакції. Засобами розвитку швидкості є змагальні спеціальні вправи, що виконуються з максимальною швидкістю, швидкісно-силові вправи, рухливі та спортивні ігри.

Вправи виконують повторно в максимально швидкому темпі в полегшених або ускладнених умовах. Тривалість виконання вправи невелика.

Витривалість - це здатність протистояти фізичному стомленню в процесі м'язової діяльності. Розрізняють два види витривалості: загальну і спеціальну.

Загальна витривалість - здатність виконувати роботу з невисокою інтенсивністю протягом тривалого часу за рахунок аеробних джерел енергозабезпечення. Засобами розвитку загальної (аеробної) витривалості є вправи, що викликають максимальну продуктивність серцево-судинної і дихальної систем. У практиці фізичного виховання застосовують найрізноманітніші за формою фізичні вправи циклічного і ациклічного характеру: тривалий біг, біг по пересіченій місцевості, біг на лижах, біг на ковзанах, їзда на велосипеді, плавання, ігри та ігрові вправи та ін Основними методами розвитку загальної витривалості є: 1) рівномірний метод з помірною та змінною інтенсивністю навантажень; 2) повторний метод; 3) метод кругового тренування; 4) ігровий і змагальний методи.

Спеціальна витривалість - це здатність ефективно виконувати роботу певної трудової чи спортивної діяльності. Засобом розвитку спеціальної витривалості (швидкісної, силової, координаційної, швидкісно-силової і т. д.) є спеціально-підготовчі вправи, максимально наближені до змагальним вправ за формою, структурі та особливостям впливу на функціональні системи організму, власне змагальні вправи і общеподготовительные кошти.

Рівень розвитку витривалості найбільше впливає на фізичний стан людини. Тому тест на витривалість включений в перелік тестових випробувань в школах, училищах, технікумах, вузах і армії.

Гнучкість - здатність виконувати вправи з великою амплітудою. Гнучкість залежить від еластичності м'язів, зв'язок, суглобових сумок; вона пов'язана з фактором спадковості, на неї впливають вік, регулярні заняття фізичними вправами.

Для розвитку гнучкості застосовують вправи на розтягування м'язів, м'язових сухожиль і суглобових зв'язок з поступово зростаючою амплітудою. Серед вправ на розтягування розрізняють активні, пасивні та статичні.

Активні рухи з повною амплітудою (махи руками і ногами, ривки, нахили і обертальні рухи тулубом) можна виконувати без предметів і з предметами (гімнастичні палиці, обручі, м'ячі тощо).

Пасивні вправи на гнучкість включають: рухи, що виконуються з допомогою партнера; рухи, що виконуються з обтяженнями; рухи, що виконуються з допомогою гумового еспандера або амортизатора; пасивні руху з використанням власної сили (притягування тулуба до ніг, згинання кисті однієї руки іншою рукою тощо).

Статичні вправи, що виконуються з допомогою партнера, власної ваги тіла або сили, вимагають збереження нерухомого положення з граничною амплітудою протягом певного часу (6-9). Після цього слід розслаблення, а потім повторення вправи.

Вправи для розвитку гнучкості рекомендується проводити шляхом активного виконання рухів з поступово зростаючою амплітудою, використання пружних "самозахоплень", погойдувань, махових рухів.

Основні правила застосування вправ в розтягуванні: не допускаються больові відчуття, руху виконуються в повільному темпі, поступово збільшуються їх амплітуда і ступінь застосування сили партнера.

Спритність - здатність швидко, точно, економно вирішувати рухові завдання. Основним засобом виховання спритності є фізичні вправи підвищеної координаційної складності та містять елементи новизни. Складність фізичних вправ можна збільшити за рахунок зміни просторових, часових і динамічних параметрів, а також за рахунок зовнішніх умов, змінюючи порядок розташування снарядів, їх вага, висоту; змінюючи площу опори або збільшуючи її рухливість у вправах на рівновагу тощо; комбінуючи рухові навички; поєднуючи ходьбу зі стрибками, біг і ловлю предметів; виконуючи вправи за сигналом або за обмежений час.

Вправи, спрямовані на розвиток спритності, ефективні до тих пір, поки вони не будуть виконуватися автоматично. Потім вони втрачають свою цінність, так як будь-які освоєні до навику і виконуються в одних і тих же постійних умовах рухові дії не стимулюють подальший розвиток спритності.

Таким чином, розвитку спритності сприяють систематичне розучування нових ускладнених рухів, застосування вправ, що вимагають миттєвої перебудови рухової діяльності: спортивні, рухливі ігри, єдиноборства.

Додаткові теоретичні питання

Організація та проведення змагань з учнями молодших класів.

Вправи професійно-відновлювальної спрямованості.

8 клас

Визначні спортивні досягнення олімпійців?

До історії олімпійського спорту золотом дивовижних перемог вписано імена багатьох спортсменів. Але й у цій славетній шерензі виділяються ті, чиї разючі досягнення становлять гордість олімпійського спорту, якими пишаються їхні країни та увесь олімпійський рух.

Лариса Латиніна (Україна) — володарка найбільшої в історії спорту колекції з 18 олімпійських нагород (спортивна гімнастика), половина з яких — найвищої проби (1956—1964).

Джессі Оуенс (США) — чотириразовий олімпійський чемпіон (в бігу на 100 м, 200 м, естафетному бігу 4 х 100 м та стрибку в довжину) (1936). 25 травня 1935р.
протягом години він встановив п'ять світових рекордів, один з яких — у стрибку в
довжину — залишався неперевершеним протягом чверті століття.

Б'єрн Делі (Норвегія) — володар найбільшої кількості олімпійських нагород з лижних гонок — 12 медалей (8 — золотих, 4 — срібних) (1992—1998).

Сергій Бубка (Україна) — олімпійський чемпіон (1988), 35-разовий рекордсмен світу, шестиразовий чемпіон світу, кавалер Олімпійського ордена, визнаний кращим спортсменом світу (1997).

Яна Клочкова (Україна) — чотириразова олімпійська чемпіонка (2000, 2004), багаторазова чемпіонка світу з плавання. Перша спорт­сменка в плаванні, яка виборола золоті нагороди два рази поспіль на тих самих дистанціях — 200 та 400 м комплексним плаванням.

Пааво Нурмі (Фінляндія) — дев'ятиразовий чемпіон (1920—1928) у стаєрському бігу, кросі та бігу з перешкодами. Володар найбільшої кількості олімпійських нагород з легкої атлетики — 12 медалей (9 — золотих, 3 — срібні).

Лідія Скоблікова (СРСР, Росія) — володарка найбільшої кількості золотих олімпійських медалей — 6 — у

Чесна гра в спорті — це дещо більше, аніж просте дотримання правил. Ігри та змагання дають нагоду досягти — разом із суперниками -досконалості. Шахраїв до гри не допускають. Сучасні вимоги до чесної гри у спорті базуються на особистій самооцінці та любові до гри.

Коли я чесно граю, то:

·         дотримуюсь правил;

·         поважаю суддів та сприймаю їхні рішення;

·         поважаю суперників;

·         даю кожному рівний шанс для досягнення результатів;

·         сам постійно контролюю свої дії.

«Фейр Плей» — кодекс спортивної честі. У перекладі з англійської цей вираз означає «чесна гра». «Фейр Плей» — це збірка правил, яких дотримуються спортсмени, тренери, вболівальники та всі, хто пов'язаний зі спортом.

Для заохочення лицарської поведінки спортсменів використовують різні нагороди. Одна з них — «Трофей П'єра де Кубертена за благородний вчинок». Щорічно цей трофей виборює спортсмен за приклад чесної гри — незалежно від того, відомий цей спортсмен чи ні, любитель чи професіонал та який у спортсмена вік. Тобто цю нагороду може отримати кожен. Тільки вчинок повинен бути здійснений згідно зі справедливими законами спорту та з гуманних спонукань.

швидкісному бігу на ковзанах (1960—1964). У 1964 р. виборола медалі найвищого ґатунку на всіх 4 дистанціях.

Карлтон Льюїс (США) — володар 9 золотих та 1 срібної медалі на Олімпійських іграх 1984—1996 рр. в бігу на 100 м, 200 м, естафетному бігу 4 х 100 м і чотири рази поспіль у стрибку в довжину.

Марк Спітц (США) — володар найбільшої кількості золотих медалей на Іграх Олімпіад з плавання — 11 медалей (9 — золотих) (1968, 1972).

Борис Шахлін (Україна) — володар 13 олімпійських нагород зі спортивної гімнастики (7 — золоті). Він сходив на найвищу сходинку п'єдесталу пошани на Іграх трьох Олімпіад (1956-1964)

Основні цінності олімпізму.

·         врівноваженість якостей тіла, волі, розуму;

·         поєднання спорту з культурою та освітою;

·         дотримання способу життя, який ґрунтується на радощах, здобутих власними зусиллями;

·         поважання загальних основних етичних засад;

·         гармонійний розвиток людини;

·         сприяння утвердженню мирного суспільства;

·         поважання людської гідності;

·         розбудова мирного, кращого світу завдяки вихованню молоді засобами спорту;

·         заняття спортом без будь-яких дискримінацій;

·         взаєморозуміння в дусі дружби і чесної гри.

Історія Олімпійських ігор налічує проведення 28 Ігор Олімпіад і 19 зимових Олімпійських ігор.

Найближчі ігри відбудуться у 2006 рои в Туріні (Італія) — там стартує XX зимова Олімпіада, а слідом в 2008 році — XXIX Ігри Олімпіади в Пекіні (Китай).

Міжнародні слортивні федерації. Кожним видом спорту на Олімпійських іграх керує Міжнародна спортивна федерація (МСФ). Федерації встановлюють і контролюють правила у своїх видах спорту. Кожна МСФ є самостійною та незалежною. МОК надає право проведення змагань з видів спорту в програмах Ігор Олімпіад 28 міжнародним федераціям, а в програмах зимових Олімпійських ігор — семи.

Міжнародні спортивні федерації:

·         забезпечують розвиток своїх видів спорту в усьому світі;

·         сприяють досягненню мети, проголошеної Олімпійською Хартією;

·         встановлюють критерії добирання учасників Олімпійських ігор;

·         здійснюють нагляд за технічним контролем і керівництвом своїми видами спорту на Олімпійських іграх;

·         забезпечують технічну допомогу програмам олімпійської солідарності.

Перші міжнародні спортивні федерації були організовані ще у XIX столітті до створення МОК. Наприклад, Міжнародна федерація гімнастики (1881р.), Міжнародний союз ковзанярів та Міжнародний союз веслярських товариств
(1892 р.)

Національні олімпійські комітети

Кожна країна, яка бере участь у Олімпійських іграх, має Національний олімпійський комітет (НОК). Кожен НОК розвиває і захищає олімпійський рух у своїй країні:

·         пропагує основні принципи олімпізму засобами освіти,

·         національних олімпійських академій, культурних програм тощо;

·         заохочує розвиток спорту на всіх рівнях;

·         вживає запобіжні заходи щодо проявів будь-яких форм шахрайства, дискримінації та насильства в спорті;

·         запобігає вживанню речовин і здійсненню процедур, заборонених Всесвітньою Антидопінговою Агенцією (ВАДА);

·         представляє свої країни на Олімпійських іграх.

Національні олімпійські комітети утворюють п'ять континентальних асоціацій:

·         Асоціація європейських олімпійських комітетів;

·         Асоціація національних олімпійських комітетів Африки;

·         Олімпійська рада Азії;

·         Панамериканська спортивна організація — Північна і Південна Америка;

·         Національні олімпійські комітети Океанії. 202 НОК представляли свої країни на Олімпійських іграх 2004 року в Афінах: Європа — 48, Азія — 45, Америка — 42, Африка — 53, Австралія та Океанія — 14.

Олімпійська солідарність.

Мета Олімпійської солідарності полягає в організації допомоги національним олімпійським комітетам, які визнані МОК, зокрема тим, що мають найбільшу потребу в ній. Ця допомога набуває форми програм, які розробляються МОКом спільно з НОКами:

·         підготовка НОК до Олімпійських ігор та участі в них;

·         олімпійські стипендії для атлетів і тренерів;

·         підтримка командних видів спорту;

·         розвиток молоді;

·         підготовка до регіональних і континентальних ігор;

·         розвиток національної системи підготовки;

·         розвиток напрямів спортивної медицини, збереження навколишнього середовища, масового спорту;

·         проведення культурних, освітніх та наукових заходів у сфері олімпійського спорту.

Види спорту Ігор Олімпіад. Сьогодні олімпійська спортивна програма налічує 37 видів спорту і понад 300 видів змагань. Жінки беруть участь у 34 видах спорту та у 124 видах змагань.

Види спорту зимових Олімпійських ігор. У тих країнах нашої планети, де низькі температури перетворюють воду на кригу, а дощ — на сніг, популярними є такі зимові види спорту, як ковзанярський, лижний та санний спорт.

Перші Олімпійські ігри, де проходили змагання з цих видів спорту, відбулися в 1924 році в Шамоні (Франція).

Відтоді зимові Олімпійські ігри проводяться раз на чотири роки. Нині на цих Іграх відбувається 82 змагання з 15 видів спорту: біатлон, бобслей, хокей на льоду, санний спорт, швидкісний біг на ковзанах, шорт-трек, фігурне катання, лижний спорт (перегони, гірськолижний), стрибки на лижах з трампліна, лижне двоборство, сноубординг, фрістайл, скелетон, керлінг.

Правила загартування холодовими та тепловими процедурами.

Добираючи процедури для загартовування, слід спиратися на два основні принципи:

усі гартувальні процедури засновані на попе­ремінному впливі тепла й холоду; сутність фізіологічної адаптації, що відбувається під час загартовування, полягає у пристосуванні організму до частих змін температури навко­лишнього середовища;

загартовування, як і будь-яка інша фізіологіч­на адаптація,— процес досить повільний, що складається з декількох послідовних стадій; скоротити час на проходження кожної стадії або «пропустити» будь-яку з них неможливо, організм буде неспроможним упоратися з но­вими навантаженнями, і людина занедужає на­віть не через те, що мала справу з незнайомими збудниками, а тільки тому, що через нетерпін­ня вичерпала свої резервні можливості.

Ніколи не слід змушувати дитину робити те, що викликає в неї сильні негативні емоції. За­гартовування — це фізіологічна адаптація, що здебільшого залежить не від бажання, а від мож­ливостей дитячого організму; вона не відбувається миттєво, кожна її стадія має пройти від почат­ку до кінця, лише за цих умов можна очікувати на стабільні результати.

Не потрібно порушувати послідовності в проце­сі загартовування або ігнорувати жодний з етапів, адже це може призвести до психоемоційного на­пруження і навіть може викликати стійку відразу до процедур. Будь-яка адаптація, у тому числі й загартовування, потребує додаткових ресурсів. У цей період організму необхідні вітаміни. Улітку й восени проблем із цим немає — багато свіжої го­родини, ягід і фруктів, а взимку необхідно потур­

буватися про те, щоб дитина отримувала в достат­ній кількості апельсини, банани, яблука тощо.

Якщо дитина, незважаючи на загартовування, занедужала, це лише означає, що її імунітет ще не готовий до цього. Доведеться починати все спочат­ку після її повного одужання і, можливо, робити це неодноразово. До речі, кожного наступного разу буде легше: адже цей шлях відомий, принаймні його частина.

Не слід уважати, що після тривалого проведен­ня гартувальних процедур справу завершено і ро­бити вже нічого не потрібно. Фізіологічна адап­тація є досить рухливою, тому, досягши певної форми, її потрібно безупинно підтримувати.

Займаючись загартовуванням, не слід улашто­вувати змагання із рідними, сусідами й знайоми­ми. Не варто перейматися тим, що іншим дітям щось краще вдається,— кожна дитина має індиві­дуальні можливості та рівень здоров'я.

Значення занять фізичною культурою та спортом для підтримання розумової працездатності.

Під час занять спортом та виконанням фізичних вправ в організмі людини відбувається безліч процесів, вивчення яких здійснює спортивна медицина, яка займається не лише визначенням стану здоров’я, фізичного розвитку та функціонального стану систем організму людини в процесі занять фізичною культурою, а й розглядає результати впливу фізичного фактору на розумову діяльність людини.

            Проблема вивчення оптимізації розумової працездатності, як безпосередньо під час трудової діяльності так і в інші періоди, має надзвичайно важливе значення для профілактики негативних відхилень в здоров’ї людей та їх можливості виконувати свої службові обов’язки у відповідному режимі.

            Вивченню впливу фізичних навантажень на розумову працездатність присвячено достатню кількість робіт, в яких робиться висновок, що розумова працездатність суттєво залежить від рухової активності індивіда. Недостатня кількість фізичних навантажень та методично невірне їх застосування можуть негативно впливати на розумову діяльність людини, в той час як систематичні заняття фізичними вправами підвищує концентрацію, лабільність і динамічність нервових процесів, що зумовлює ефективний вплив на розумову діяльність.

            В процесі досліджень було також з’ясовано, що фізичні навантаження здійснюють неабиякий вплив на увагу та пам’ять, при цьому, варто зазначити, що рівень довільної уваги значно покращується  відразу після застосування фізичного фактора, також значно покращується і рівень оперативної пам’яті при чому рівень та ступінь фізичного навантаження не має значення, рівень короткочасної зорової пам’яті покращується у відношенні до об’єму інформації, що відтворюється, а рівень короткострокової слухової пам’яті залежить від характеру навантажень, що застосовуються.

            Отже, можна зробити висновок, що систематичне заняття фізичними вправами здійснює в цілому неабиякий  позитивний вплив на особливості уваги та процеси пам’яті, маючи при цьому на меті  стійке збереження розумової працездатності осіб, які займаються розумовою діяльністю.

            На перший погляд факт позитивного впливу фізичних вправ на розумову працездатність є безспірним, проте існує і ряд недоліків у врегулювання даного фактору.

            По - перше, майже відсутні положення в яких вивчалися б питання пов’язані зі складанням індивідуальних програм фізичних навантажень  для різних категорій людей з диференціацією за ступенем навантажень заняття розумовою діяльністю. У даному випадку доцільним було б здійснювати таку диференціацію і за рівнем фізичної підготовленості осіб, і за статтю, і за віком та за вихідним рівнем максимальної фізичної працездатності, що дало б змогу чітко формувати програму фізичних навантажень для кожної особистості.

            По-друге, також не існує чіткого врегулювання часу, інтенсивності та тривалості фізичного фактору.

            І нарешті,  відсутня методика застосування різноманітних засобів в процесі фізичного навантаження від якого і залежить рівень розумової працездатності.

      Для вирішення даних питань теоретичного аспекту буде недостатньо - ці питання потребують і практичного рішення.

            Серед основних чинників, що сприяли б підвищенню якості розумової активності особливої уваги сьогодні потребують: збільшення можливості природного фізичного розвитку, рухової активності, покращення ефективності організації і методики проведення занять з фізичної культури.